Адрес электронной почты
Пароль
Я забыл свой пароль!
Входя при помощи этих кнопок, вы подтверждаете согласие с правилами
Имя
Адрес электронной почты
Пароль
Регистрируясь при помощи этих кнопок, вы подтверждаете согласие с правилами
Митрополит

Вітаємо Предстоятеля Української Православної Церкви з Днем народження! (+відео)

У День народження Предстоятеля Української Православної Церкви прес-секретар Блаженнішого архімандрит Пафнутій (Мусієнко) розповів про Митрополита Онуфрія, яким його знають найближчі.

Народився Блаженніший Митрополит Онуфрій 5 листопада 1944 року в буковинському селі Вилавче у глибоко віруючій родині Березовських. Дядько майбутнього Митрополита, священик Діонісій довгі роки служив у рідному селі. Вже після смерті отця Діонісія, його будинок було перебудовано у сільський клуб, який функціонує і донині. Слава Богу, на цьому антирелігійна пропаганда нової радянської влади у тодішньому Вилавчу закінчилась. Щоправда, село перейменували на Коритне, бо чиновникам не сподобалось, що стара назва має румунське коріння (за однією з версій вона походить від словосполучення «валя лунче», що румунською означає «довгий яр»).

Північну частину Буковини, де народився і провів дитячі та юнацькі роки Його Блаженство, населяли переважно українці, проте люди традиційно володіли і українською, і румунською мовами. Окрім того, два народи об’єднувала православна віра, що значно укріплювало в краї церковну єдність і унеможливлювало будь-які міжконфесійні протистояння. Свого часу, в неспокійні 90-ті, прибувши до Чернівців у сані єпископа Чернівецького і Буковинського, владика Онуфрій укріплення церковного миру у своїй єпархії почав, як і будь-яку іншу справу, із себе. Саме тоді він досконало вивчив румунську мову.

Батько Ореста (таке ім’я отримав владика при хрещенні) протоієрей Володимир також продовжував сімейну традицію, звершуючи богослужіння в сусідньому селі Бережонка. Мати Юлія вела домашнє господарство і виховувала чотирьох дітей, навчаючи їх молитві, благочестю і любові до Бога. Пізніше Його Блаженство часто згадуватиме, як йому іноді хотілося поганяти з іншими хлопцями в неділю м’яча, але мама рано вранці будила його і вела до церкви. Орест нічим не відрізнявся від своїх ровесників, завжди був веселим, винахідливим і товариським. От тільки любов до усамітнення завжди була притаманна йому. Будинок Березовських стояв вдалині від центральної дороги – на горі біля лісу, який і став для майбутнього святителя надійним другом і порадником.

По закінченні в 1961 році середньої школи Орест Березовський розпочав навчання в Чернівецькому технічному училищі, потім працював у будівельних організаціях Чернівців, а в 1966 році вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету. Односельчани не дивувався тому, як складалася доля хлопця, оскільки всі знали його, як допитливу людину і поважали за освіченість.

Не дуже дивувались вони й тоді, коли в 1969 році, після третього курсу університету, Орест був зарахований на другий курс Московської духовної семінарії. Всі розуміли, що служити Богові, то родинне покликання Березовських. Та все ж одного разу сусідка, котра зайшла провідати родину Ореста, побачила, що господиня задумана і дещо засмучена.

— Всі у вас здорові, як там ваш Орест?

— Богу дякувати, всі здорові, але Орест уже не Орест, а Онуфрій, вже він не наш…

Це був єдиний сумний момент у подальших родинних зв’язках монаха Онуфрія з батьками, які пізніше благословили його на високе служіння. Батько щоразу за Літургією з особливим трепетом молився Богу за весь «монашеський чин», а мати увесь вільний час сиділа на ганку і читала Псалтир, прохаючи Бога Його милості і підтримки для свого сина.

Милосердний Господь, молитвами благочестивих батьків і за старанні труди молодого подвижника, не залишав його без своєї опіки. Після того, як 18 березня 1971 року Орест прийняв у Троїце-Сергієвій Лаврі чернечий постриг, 20 червня того ж року монаха Онуфрія висвятили в сан ієродиякона, 29 травня 1972 року — в сан ієромонаха, а в 1980 році він був возведений у сан ігумена.

На які б послухи не благословляли отця Онуфрія, він старанно і смиренно виконував кожен із них, знаходячи час і на ранню полунощницю, і на відвідування братського кліроса, і на молитву, яка укріплювала і надихала його. Отця Онуфрія любили і братія, і прихожани.

28 серпня 1984 року ігумена Онуфрія було призначено настоятелем Спасо-Преображенського храму Афонського представництва в селі Лукине Московської області, а через рік, 28 червня 1985 року, — благочинним Троїце-Сергієвої Лаври. На Різдво 1986 року ігумен Онуфрій був возведений у сан архімандрита. У 1988 році закінчив Московську духовну академію з вченим ступенем кандидата богослов’я і того ж року був призначений намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври, де прослужив до листопада 1990 року.
news.church.ua/files/2015/11/12.jpg
І ось знову Україна, рідний край. Владиці Онуфрію випало повернутись у складні часи становлення рідної країни, що часто супроводжувалось, на жаль, суспільними непорозуміннями і міжконфесійними протистояннями, особливо їх багато траплялось на Заході України. Почаївська братія під мудрим керівництвом свого намісника мужньо витримувала усі натиски і берегла православну віру.

Нелегко владиці Онуфрію було служити і на рідній Буковині. Якщо посеред буковинської пастви і не було таких проблем, як у сусідній Галичині, то загальна церковна ситуація в Україні не могла не вплинути на Буковинську єпархію.

1992 року Чернівецький єпископ Онуфрій виступив проти неканонічних дій тодішнього митрополита Філарета (Денисенка), за що впав у немилість і був переведений на Івано-Франківську кафедру. Проте його паства не захотіла розлучатися зі своїм владикою, якого за два роки служіння щиро полюбила. Було заблоковано всі доступи до єпархіального управління, тим самим закрито будь-які можливості насильного переводу архіпастиря до Івано-Франківська. Владика Онуфрій тривалий час залишався у вимушеному затворі, і можливо саме його тодішня молитва і прихилила Божу милість на Буковину та на всю Україну, адже два наступні десятиліття Божий мир і відносний спокій запанував в усій Українській Православній Церкві.

Не дуже радісно сприйняла буковинська паства новину, що їхнього владику призначено Місцеблюстителем Київської Митрополичої кафедри, оскільки розуміла, що владика Онуфрій може не повернутись до Чернівців. Так і сталось. 13 серпня 2014 року Рішенням Собору єпископів УПЦ митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій був обраний Предстоятелем Української Православної Церкви. Але тоді вже раділа і Буковина, і вся Україна, і щиро сподівалась, що Митрополит, маючи такий великий досвід миротворництва, зможе укріпити внутрішній церковний мир і допомогти повернути мир у державі.
news.church.ua/files/2015/11/DSC_0797.jpg
Всі вірні Української Православної Церкви відчули і переконались, що запорука повернення миру залежить не від політиків, не від партій, а від того, наскільки кожен із нас стане ближчим до Христа, наскільки в кожному серці горітиме віра в Господнє заступництво і пломенітиме молитва. Адже про любов до України говорять усі. Чи ж усі моляться? Предстоятель молиться.

05 февраля 2021 в 04:08

вітаемо)))

02 сентября 2021 в 02:11

.

в ответ на комментарий

Комментарий появится на сайте после подтверждения вашей электронной почты.

С правилами ознакомлен

Защита от спама:

    Интересные личности