Володимир-Волинська єпархія була заснована святим рівноапостольним князем Володимиром у 992 році і є однією з найдревніших єпархій на Русі.

Як говорить історія, першим єпископом кафедри був Стефан Болгарин, а його першим собором – храм Успіння Божої Матері, який не зберігся до нашого часу, від нього залишився лише фундамент і це місце сьогодні називають “стара катедра”.

У 1160 році князь Мстислав Ізяславович побудував новий прекрасний храм, присвятивши його також Успінню Пресвятої Богородиці. Цей храм, що зветься Мстиславовим і понині є кафедральним собором єпархії.

Резиденцією Володимирських єпископів до 1495 року був Зимненський монастир, поки не був збудований “єпископський замок” при соборі.

Коли віра Православна стала поширюватися далеко від Володимира і кількість віруючих зростала, постала потреба поділу Володимирської єпархії, а тому в 1137 році з неї виділяється Галицька і Угрівська (яка в 1323 році стає Холмською), в 1288 році – Луцька єпархія, а пізніше й інші єпархії західного регіону.
Славний град Володимир за князя Романа Ізяславовича став столицею могутньої слов’янської Волинсько-Галицької держави. В кафедральному соборі вінчалися і коронувалися на престол великі князі, в ньому підписувалися міждержавні і торгові договори, тут приймали почесних гостей, в цьому храмі знаходили собі вічний спокій єпископи і князі славної володимирської землі.

Проте з часом історія стала мінятись в гіршу сторону для православних і для єпархії.

В 1596 році Володимирський і Луцький єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький підписали з Римом Брестську унію, що поклало початок братовбивчій війні на релігійній основі і гонінню на православних.

В 1621 році на прохання гетьмана Петра Сагайдачного Єрусалимський патріарх Феофан відновив українську православну ієрархію, але у неї вже не було сили і можливості керувати. Всюди панували католики, а Володимирському єпископу Ієзекіїю (Йосифу) Курцевичу король не дозволив приїхати у Володимир той змушений був керувати єпархією на відстані. Через те в 1625 році Володимирська єпархія, як православна, припинила своє існування і була приєднана до Луцької, але згодом і вона була ліквідована.

Після другого поділу Польщі в 1793 році для Західної України і Білорусії була відкрита єпархія у Мінську. З неї в 1795 році було виділене Волинське вікаріатство в м. Житомирі, яке в 1799 році стає самостійною єпархією. Житомирський архієрей мав декілька вікарних єпископів. В 1891 році у Володимир призначається преосвященний Паісій Виноградов, а з 1908 по 1921 рік вікаріатство очолював святитель Фадей Успенський, який згодом прийняв мученицьку смерть від рук більшовиків.

У радянський період наступив час нових гонінь і переслідувань. І знову Володимир лишається без єпископа, навіть вікарного.

Однак воля Божа і промисел Божий повернули історію назад. 3 травня 1996 року Священним Синодом УПЦ було прийняте рішення про відродження древньої Володимирської кафедри на Волині. Першим єпископом відродженної єпархії став преосвяшенний Симеон (Шостацький) з титулом “єпископ Володимир-Волинський і Ковельський”.

Після розділення Волинської області на дві самостійні єпархії до Володимирської кафедри ввійшло 8 північно-західних адміністративних районів в яких розміщено 12 благочинь. На той час було 167 храмів, 148 священиків, 2 монастирі: Мілецький чоловічий і Зимненський жіночий.

Нелегко приходилося на початках правлячому архієрею – треба було все починати з нуля. Не було приміщення єпархіального управління, житла для єпископа. Траплялися непорозуміння з владою, пов’язані з розколом. Тільки восени 1999 року церкві було повернуто будівлю “єпископського замку”.

З допомогою Божою поступово налагодилося єпархіальне життя і тепер Володимир-Волинська єпархія є повноцінною складовою Української Православної Церкви.