Монастырский вестник Украины

17 серпня 2018 року — чотири роки від дня інтронізації Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.
Спеціально до Дня інтронізації Предстоятеля Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ підготував підбірку думок Архіпастиря, висловлених ним у проповідях та інтерв’ю за кілька останніх місяців.

[1] ЛЮДИНА, ЯКА ПІДКОРЯЄ СЕБЕ ЗАКОНУ БОЖОМУ, ОТРИМУЄ ІСТИННУ СВОБОДУ

Господь сказав нам, що дорога, яка веде у життя вічне, — це тісна дорога, а та, яка веде до загибелі, — це широка дорога… Коли людина йде цією вузькою дорогою, тобто підкоряє себе Закону Божому, то лише зовні здається обмеженою, але насправді отримує істинну свободу… Якщо я — раб гріха, то не маю свободи, я зв’язаний по руках і ногах. Свобода від гріха дається тій людині, яка живе за Законами Божими… Тому важливо зберігати чистоту Православної віри та йти вузьким шляхом до вічності, пам’ятаючи, що на цій дорозі — справжня свобода, справжнє щастя, справжній мир і справжня радість.

[2]
З людиною, яка має добрі думки, випромінює добро, приємно бути поряд, а з людиною, яка зовнішньо пристойна, але наповнена злом, усіх ненавидить, навіть стояти поруч неприємно. Ми повинні піклуватися про те, щоб наповнювати себе добрими думками. А добрі думки — це Слово Боже, це молитва, це добрі справи, це смирення, це покаяння. Тому що, коли людина наповнена такими думками, наповнена миром, то вона випромінює цей мир і має мир Божий навколо.

[3] СВІДЧЕННЯ ВІРИ У СЛОВАХ — ЦЕ МОЛИТВА, А ДОБРІ СПРАВИ — ЦЕ СВІДЧЕННЯ ВІРИ ЖИТТЯМ
…Для того, щоб вірити в Бога істинно, потрібно докладати певних зусиль. Що робить розумний батько, коли його син плаче і не хоче ходити в школу, а бажає тільки гратися? Він змушує дитину. Такий батько згодом побачить плоди свого виховання. Але якщо батько скаже: “Не хочеш йти в школу, не йди, не хочеш вчитися, не вчись”, з такого сина толку не буде… Дуже важливо примушувати себе до добра, йти в храм, на сповідь, навіть якщо немає бажання. Постійно проводити внутрішній самоаналіз… Коли людина так себе примушує, то поступово входить в міру досконалості.

[4]
Молитва розум священика робить тверезим і дає йому мудрість правильно оцінювати все те, що він зустрічає в житті і служінні, і правильно до всього ставитись. Молитва — це та чеснота, яка духовно зігріває священика. Якщо молитва слабне або й зовсім відсутня, то священик стає духовно холодним, або як ще кажуть — священик без молитви вигорає. Нині ця проблема є широко розповсюдженою, тому що існує великий потік інформації, і ті священики, які залишають молитву і втягуються у цей інформаційний хаос, стають холодними і вигорілими, бо гублять живий контакт із Живим Богом. Що робити? Менше сидіти в інтернеті, а більше молитись.

[5] ЛЮДИНА, ЯКА МОЛИТЬСЯ, ПІЗНАЄ ТЕ, ЧОГО НЕ МОЖЕ ОСЯГНУТИ ЛЮДИНА, ЯКА НЕ МОЛИТЬСЯ
Ми повинні молитися. Молитва людину занурює у глибину богослов’я і дає їй пізнати те, що не може знати людина, яка не молиться. Чим більше, чим смиренніше людина молиться, тим вона краще розуміє таїну Божого домобудівництва і таїну Божого спасіння. Тим краще розуміє волю Божу. Людина, яка щиро молиться, бачить навіть маленькі спокуси, які нам часто пропонують у житті… Людина, яка молиться, любить усіх, а понад усе — любить Бога. Якщо людина хоче бути вірною Богові, постійно молиться, то Боже благословення почиває на такій людині і на цій землі, де живе ця людина.

[6] ПІСТ Є ТИМ ЧАСОМ, КОЛИ Я РОБЛЮ НЕ ЧЕРЕПАШАЧІ, А — ВЕЛИКІ КРОКИ. ПІСТ — ЦЕ ЧАС ІНТЕНСИВНОЇ ХОДИ ДО БОГА
Покаяння — це вже прямування до Бога. Коли людина починає каятися і говорити Богу “Ти не заслужив того, щоб я Тебе ображав. Ти мені робиш тільки добро, а я тобі натомість — образи. Ти цього не заслуговуєш”. Усвідомлення того, що Бог не заслуговує тих капостей, які ми проти Нього творимо, приводить людину в сокрушіння душі. І людина починає відвертатися від гріха і йде до Бога.

[7]
Ми повинні жити на землі праведно, не ходити кривими шляхами, але йти прямим шляхом до Бога… Ми повинні любити всіх: і благодійників своїх, і ворогів, і наших ненависників благословляти. Це — вчення Христа. Якщо ми перестанемо це робити, то ми будемо такими ж грішниками, як і ті, хто не знає Бога. Нехай Господь допомагає нам зберігати чистоту святої Православної віри, ходити прямими шляхами і молитися про всіх людей, тому що всі люди — творіння Божі, і в Бозі вони красиві, а без Бога — ніщо.

[8] ТА ЛЮДИНА, ЯКА ЖИВЕ З БОГОМ, — УСЕ ДОЛАЄ, В ЯКУ Б ЕПОХУ ВОНА НЕ НАРОДИЛАСЯ
Навіть якщо на землі залишиться тільки одна людина вірна Господу, то своїм існуванням вона допоможе і тим безумцям, які відійшли від Бога… Часи, в які люди живуть, завжди непрості, кожна епоха має свої складнощі, свої труднощі, свої особливості і свої спокуси. Але та людина, яка живе з Богом, все долає, в яку епоху вона б не народилася, вона залишається людиною. Вона буває корисною і для цього земного життя, і стає спроможною наслідувати життя небесне.

[9]
Не треба думати, що світ живе тому, що є великі царі, правителі чи політики. Не від цього світ живе. Ми всі, навіть царі, живемо заради молитов тих небагатьох людей, які сховавшись від світу, принесли себе в молитовну жертву Богові. Вони моляться день і ніч та просять милості у Господа для всіх нас… Було багато правителів, було багато філософів, мудреців, які постійно знаходились на ниві суспільного служіння, які кожен день себе виставляли для світу, заявляли свої думки, бажання — про них світ уже давно-давно забув. А преподобних, які жили в пустелі і любили Бога, які молилися за світ цей, людство буде пам’ятати довіку.

[10] МИ СТАЄМО АГРЕСОРАМИ, ТОМУ ЩО НЕ ПРИМИРИЛИСЯ З БОГОМ
Ми стаємо агресорами, одне одного ненавидимо і робимо зло ближньому, тому що не примирилися з Богом. Особливо той, хто наділений великими талантами, повинен пам’ятати, що є всього-на-всього віслючком, який несе Божественну корону. Євангельський ослик віз на собі Спасителя, Який у Собі має усі дари, і не гордився. Ми не повинні бути гіршими від цієї тварини і нести таланти, якими нас обдарував Господь, зі смиренням. Використовувати їх для того, щоб через них прославлялося Ім’я Боже.

[11] НІЯКИЙ ГРІХ НЕ МОЖЕ ЗДОЛАТИ ЛЮДИНУ, ЯКЩО ВОНА ХРЕЩЕНА І МОЛИТЬСЯ, А ЯКЩО ЗГРІШИЛА – КАЄТЬСЯ
Ніякий гріх не може здолати людину, якщо вона хрещена і намагається жити з Богом, якщо вона молиться, а якщо згрішила – кається; вона виправляє себе, вона працює над собою, змушує себе робити добро – таку людину ніщо не може здолати.

[12]
Молитва — це та Божественна чеснота, яка прихиляє Небо до землі, низводить на народи, на землю Божественну благодать; яка все освячує, оживотворяє, дає сили землі плодоносити, приносити злаки і фрукти, плоди; яка дає силу повітрю бути корисним для людини; яка допомагає людині терпіти складнощі, що причиняють під час земного життя людині злі духи, демони і ми самі.

[13] ПІСТ – ЦЕ ДУХОВНЕ ДЕРЕВО, НА ЯКЕ МИ МАЄМО ЗІЙТИ, І З НЬОГО МИ МОЖЕМО ПОБАЧИТИ БОГА
Піст – це дерево, духовне дерево, на яке ми маємо зійти, і з цього дерева ми можемо побачити Бога. Коли людина мала, духовно мала зростом, вона не може через багато вчень, багато всяких думок, висловів про Спасителя, не може розібратися у тому, Який є дійсно Спаситель. Вона повинна сама побачити Бога. Це таїнство зріння Бога звершується через піст: людина підіймається на дерево посту і звідси вона бачить Спасителя – Який Він є. Вже не через призму інших людей, чужого розуму, а через призму своєї особистості.

[14]
Іоанн Предтеча говорить, що людина повинна засуджувати й принижувати себе, а інших, ближніх, — підвищувати. Навіть якщо вони, на нашу думку, цього не заслуговують… Якщо людина так робить, то вчиняє правильно. Тому що Бог створив людину чистою, і Царство Небесне приготовлене для тих, хто очищує себе від гріхів… Людина має проводити життя у самокритиці, самозасудженні й покаянні та в любові до оточуючих нас людей, бо це є той шлях, якому навчає нас Іоанн Предтеча, шлях, який веде нас до Неба.

[15] ПІСТ РОЗВІЮЄ ХМАРУ ЗАРОЗУМІЛОСТІ, В ЯКІЙ КОЖЕН ІЗ НАС ЗНАХОДИТЬСЯ
Ми не грішимо якимось кричущими гріхами, але особливо і не подвизаємося, не працюємо над тим, щоб духовно вдосконалюватися і стати святими. Ми живемо сірим життям, і у нас часто складається враження про себе, що ми непогані люди… Але людині, яка починає молитися і постити, відкривається її реальний стан. ”Як це так? Я ж був непоганим, а виявився набагато гіршим, ніж уявляв собі”, — дивується такий християнин. Але це не він змінюється. Піст розвіює хмару зарозумілості, в якій кожен із нас знаходиться. І коли ця зарозумілість, самозакоханість розвіюється, ми починаємо бачити себе справжніх.

[16]
Для того, щоб набути собі духовні мірки, за допомогою яких можна визначити, де істина, а де брехня, ми повинні читати Святе Письмо, особливо Святе Євангеліє і Псалтир. А також — твори святих отців Східної Православної Церкви, особливо святителів Василя Великого та Ігнатія (Брянчанінова). А також вчитися постійно молитися. Усе це допоможе нам правильно духовно орієнтуватися у величезному потоці різноманітної інформації, що сьогодні обрушується на нас, і правильно висловлювати свої думки, які ми хочемо передати іншим.

[17] ХТО НЕ ВИБАЧАЄ БЛИЖНЬОГО СВОГО, НЕ БУДЕ ПРОЩЕНИЙ БОГОМ
Царства Небесного повинна прагнути кожна людина, але хто буває злим до ближнього за провини, не заслуговує на помилування від Бога… Господь створив людину, щоб вона раділа цьому світу, щоб вона була причасною до Блаженного життя, вічного життя, яке прикрашене миром, радістю і світлом… Людина повинна просити свого прощення спочатку в того, кого сама образила, або ж хто образив її. Якщо ми не вибачаємо того, від кого зазнаємо образ, то Бог не вибачить і нам. Не тому, що Господь не хоче нас простити, а тому, що людина, яка не може вибачити, сповнена злоби і не може вмістити у собі благодать, яку Бог їй хоче дати… Звичайно, це не просто. Але та людина, у серці якої оселяється добро і прощення, стає гідною Царства Небесного.

[18]
Усі розмови про Томос — це пастки, через які нас хочуть зробити обмеженими, людьми другого сорту… Якщо заплутаний у гріхах по руках і ногах, то ніякий Томос мені не допоможе, тому що спасається людина через покаяння, через особистий подвиг, і ніхто замість мене цього не може зробити. Ми повинні бути уважними до свого спасіння, молитися Богові, хранити ту чистоту віри, яку одержали від своїх предків. Це наше священне завдання. Не засуджуючи нікого, ми повинні йти шляхом, який веде людину прямо до Бога… Нам потрібно отримати Томос від Бога — аби Він подав нам прощення гріхів. Тоді ми будемо вільними в дійсності.

[19] [19] ЗЛО ЯК БОЛОТО: ВОНО ВСМОКТУЄ ЛЮДИНУ В СЕБЕ. І ТРЕБА ДОКЛАСТИ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ВИТЯГНУТИ СЕБЕ ЗВІДТИ
Пам’ятаючи про те, що смерть є для нас сном, після якого ми обов’язково прокинемося і дамо звіт Богу про те, що ми зробили доброго чи злого, ми повинні намагатися під час свого життя відвертатися від зла і робити добро. Це не так просто – треба здійснювати зусилля над собою, тому що зло як болото: воно втягує, всмоктує людину в себе. Якщо вона потрапила туди, то їй треба докласти зусиль, щоб витягнути себе звідти.

[20] ХРЕСТ Є ТИМ ЖЕЗЛОМ СИЛИ БОЖОЇ, ЩО ДОПОМАГАЄ НАМ ЗДІЙСНЮВАТИ ШЛЯХ ДО СПАСІННЯ
Коли подорожній долає певний відрізок свого шляху, зазвичай втомлюється, у нього виснажуються сили. І тоді йому вручають посох, з яким він іде далі. Хрест є тим жезлом сили Божої, яка допомагає нам здійснювати свій пісний шлях, шлях, що веде людину до Воскресіння Христового.

Источник