Монастырский вестник Украины

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
НАМІСНИКА СВЯТО-УСПЕНСЬКОЇ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ МИТРОПОЛИТА ВОЛОДИМИРА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПОРОШЕНКА П.О.

Шановний пане Президенте!
В минулому, коли ми служили в лавах армії під час проходження строкової служби, ми помічали, як поводили себе солдати інших національностей: грузини, вірмени та інші. При зустрічах, навіть мало знайомі, вони подавали один одному руку і по-братському цілували в щоку або плече. Ми цьому приємно дивувалися і говорили - ось яка повага до своїх земляків і взаємолюбов.
Ми з Вами живемо в одній країні. Всі являємося земляками, співвітчизниками, і Ви, пане Президенте, є гарантом наших прав і свобод.
Перш за все ми - Православні християни, прагнемо воплотити Христовий Закон в життя, готуючись до вічності.
Заради чого ми губимо свої душі? Життя фактично пройшло, а попереду вічність.
У минулому Ви, шановний Петро Олексійовичу, були іподияконом нашої Церкви. Ваш батько неодноразово бував у нашій Свято-Успенській Почаївській Лаврі, де ми, наскільки це було можливо, приділяли йому увагу.
Згадується наше з Вами приємне спілкування та міркування про вічні цінності, коли Ви з дружиною були на поклонінні святиням у нашій обителі. Ми запам’ятали і залишились приємно здивовані тим, коли Ви підкреслили, як Ви неодноразово бували в Єрусалимі, а також тим, що читаєте Євангеліє та Закон Божий.
А тепер ми дивуємось і запитуємо: «Що трапилось, пане Президенте, що Ви так змінили своє ставлення до Української Православної Церкви, своїх земляків - Ваших виборців, та до нашої Почаївської Лаври? Чим образила вона Вас, Вашого батька чи Вашу родину?».
Якщо не склалася наша зустріч, тобто архієреїв з Вами, то нічого страшного. Якщо ми не можемо чогось досягти, видно немає на те волі Божої, і ми, як християни повинні з цим змиритися і покластися на Промисел Божий у своїх молитвах.
І останнє, більш по суті: після того, як не склалася Ваша зустріч з єпископатом УПЦ, наша українська святиня, Почаївська Свято-Успенська Лавра, почала переживати тиск зі сторони різних владних структур. Скажіть, будь-ласка, хто їм дав таке завдання?
В 50-х, 60-х роках минулого століття, братію Лаври виганяли з монастиря, садили у в’язниці, зневажали, звинувачували, наводили наклепи, конфісковували храми, майно та землю. Обзивали нас «націоналістами», тому що ми говорили українською мовою, а тепер ми «москалі», тому що православні і відстоюємо позицію нашої спасительної Православної віри.
Прошу, не ображайтеся, і зауважимо для себе - все пройде і настане кінець нашому життю, нічим ми не поправимо своє положення у Вічності, якщо тут допустимо помилки і не змінимо своє ставлення до Святої Церкви.
Прошу Вас, проявіть до нас порозуміння, а до святині любов і шану, тому що Вона багато пережила від чужих, а тепер прикро, що і від своїх.
Ми з Вами живемо в одній країні, всі являємось земляками та співвітчизниками. В різні часи, при різноманітних життєвих обставинах допомагали один одному хто словом, хто ділом.
Тому прошу Вашого особистого втручання, щодо тих подій, які відбуваються навколо Української Православної Церкви, її вірних, Почаївської Лаври та її насельників, щоб припинився тиск з боку органів державної влади та запанували любов і взаєморозуміння.

З повагою,

+ Володимир,
Митрополит Почаївський,
Вікарій Київської Митрополії,
Намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври

Источник