Монастырский вестник Украины

«Чернецтво дуже тонко відчуває Церкву. Як поводитимуться ченці, монастирі, так і ви поводьтеся. Куди вони підуть, туди йдіть і ви. Куди вони НЕ підуть, туди і ви не йдіть».

Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній розповів, як реагувати на випробування православним вірянам сьогодні. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю владики порталу «Приходи».

— Днями Собор Української Православної Церкви підтвердив свою єдність в питанні неприйняття рішень Константинополя, який втрутився у справи іншої Церкви в Україні, що просуває проект автокефалії, який став більш політичним, ніж церковним. Що робити парафіянам, якщо в той чи інший момент їх парафіяльний священик висловить готовність приєднатися до нині наявних розкольників або створюваної під егідою Константинопольського Патріархату структури?

— Дійсно, схоже, що ми вступаємо в складний період, в період випробувань. Питання, яке Ви поставили, непросте і не має універсальних рішень. У кожній парафії можуть бути свої особливості, що вимагають особливих підходів.

Загальна позиція нашої Церкви така, що ми не будемо визнавати структури нового створення і не будемо співслужити і спілкуватися з тими, хто в неї увійде. Тому, якщо це станеться, то Священний Синод Української Православної Церкви дасть детальне роз’яснення, як в такій ситуації чинити.

А зараз, поки час ще є, ми повинні посилити молитви, щоб Господь укріпив і умудрив кожного члена нашої Церкви. Парафіяльні священики, особливо сімейні та сільські, залежать від багатьох умовностей. Можна навіть сказати, що вони дуже вразливі, тому вони потребують особливої ​​молитовної підтримки, щоб вистояти і не порушити священицьку присягу бути вірним служителем Церкви Христової.

— Вже зараз віруючі канонічної Церкви переживають нелегкі часи: їх публічно принижують політики і різного роду діячі в громадському полі, у них відбирають храми, їх дії, навіть такі, як хресний хід за мир, перекручено тлумачаться в ЗМІ, у Верховній Раді розглядаються законопроекти, спрямовані на дискримінацію Української Православної Церкви і навіть позбавлення її історичної назви. Часом звучать думки, що нинішня ситуація в чомусь схожа на ставлення до віруючих в атеїстичній радянській державі. На Вашу думку, у таких порівнянь є підстави?

— Такі паралелі і порівняння напрошуються самі собою. Очевидно, що поки Церква не піддається гонінням у такій мірі, як це було в Радянському Союзі, але ми стоїмо на порозі великих змін. Важливо зберегти вірність Церкві. Наша Церква має багату, живу духовну і богословську традицію. Українська Православна Церква та, ширше, Руська Православна Церква є найсильнішими Церквами з численними віруючими, духовенством і чернецтвом. Церква живе і приносить плід. А якщо дерево приносить плід і до тих пір, поки приносить плід, то як написано в Євангелії, Господь його НЕ усікає, але навпаки, удобрює, обкопує, підрізає гілки, щоб плодів було більше.

Тому, поки ми як Церква приносити плід – проповідуємо, приводимо нових людей до Церкви, не забуваємо про молитви, світимо світу, нам нема чого боятися.

— Багатьох парафіян турбують перспективи подальшого розвитку подій, в тому числі небезпека масових рейдерських захоплень храмових будівель. Що робити в таких випадках парафіянам?

— Потрібно завжди пам’ятати християнську мудрість: «Бог не в колодах, а в ребрах». Безумовно, ми будемо захищати свої храми всіма доступними законними способами. Однак якщо це не матиме результату, будемо будувати нові. Як показує досвід останніх декількох років і випробувань, які пережила наша Церква в західних областях України, це найвірніший вихід. Якщо не виходить відстояти храм, то не треба чіплятися за стіни храмів, а необхідно зберігати громаду. Адже прихід – це християнська сім’я, і ​​тому вчиняти потрібно по-християнськи.

Мені здається, що якщо мислити історично, то зараз для Церкви проходить час парафій як храмів, як церков. Настає час парафій як християнських громад. Наша влада і розкольники думають, що якщо вони відберуть храми, то разом з ними до них відійдуть і громади, тобто парафіяни. Ні, це помилка. Не відійдуть. І останні події на Західній Україні, де у нас забирали храми, але не людей, – цьому підтвердження. Справжніх віруючих людей, глибоко воцерковлених, обдурити неможливо. Вони завжди будуть в істинній Церкві.

— Якщо, не дай Бог, претензії розкольників на стародавні Лаври будуть задоволені державою, якою може бути реакція прихожан, насельників цих обителей?

— Перш за все, ми молимося, щоб Господь не допустив наруги над великими святинями. І ще раз повторюся: будемо захищати свої святині усіма законними способами.

Крім того, я знаю настрої насельників наших Лавр – Києво-Печерської, Почаївської, Святогірської. Вони всі залишаються вірними Церкві. Взагалі, чернецтво дуже тонко відчуває Церкву. Монашество – це барометр життя Церкви. Тому мирянам я б радив орієнтуватися на них. Як поводитимуться ченці, монастирі, так і ви поводьтеся. Куди вони підуть, туди йдіть і ви. Куди вони НЕ підуть, туди і ви не йдіть.

Источник